Політична реклама. Що це?

Політичним рекламуванням люди займалися з давніх-давен, ще з тих часів, коли з’явилися держава й політика. Скажімо, ще в 1633 р. папа римський Урбан VIII заснував конгрегацію пропаганди. Зрозуміло, що основним завданням цієї інституції було здійснення політичної реклами католицької церкви. Однак справжня революція в цій галузі відбулася лише на початку ХХ ст. І пов’язують цей якісний прорив з бурхливим розвитком індустрії опитувань громадської думки та зростанням ролі засобів масової інформації в політичному житті суспільства.

На початку ХХ ст. соціологічними й соціо-психологічними дослідженнями в політичній сфері суспільства займалися переважно фахівці, які працювали в рекламній індустрії, де вони проводили маркетингові дослідження з вивчення попиту на певні товари та послуги.

Але перші фахівці у зв’язках з громадськістю все-таки з’явилися ще на початку XIX ст., коли Британське казначейство (1809) запровадило посади прес-секретарів. Згодом, переконавшись у необхідності виконання подібної роботи професіоналами, англійський уряд Ллойда Джорджа (1912) також організував групу лекторів для роз’яснення своєї політики в галузі пенсійного законодавства. Останні, по суті, стали професійними політпропагандистами.

З розширенням арсеналу політичних досліджень, вивченням соціальних, ідеологічних і політичних настанов і уподобань виборців, їхніх симпатій і антипатій займаються професіонали в галузі політичної реклами. Серед них виокремлюються не лише експерти з організації та проведення опитувань громадської думки, а й фахівці з опрацьовування результатів досліджень, їх тлумачення та використання в масових політичних кампаніях.

Нині питання політичного рекламування досліджують політологи, соціологи, політичні психологи, фахівці в галузі традиційних і електронних засобів масової інформації, менеджери політичних кампаній, художники й актори — усі, хто так чи інакше пов’язаний з проблемами політичної комунікації та досягнення бажаного результату в політичній діяльності.

БЕБИК Валерій Михайлович, доктор політичних наук, професор
Політологія для політика і громадянина. Київ, 2000.

Імідж політика

Вивчаючи проблеми політичної реклами, політичний лідер та його команда неминуче стикаються з образом реального та ідеального діяча, який сформувався в суспільній свідомості виборців. Такий образ отримав назву імідж (від англ. image — образ, подоба)

Фахівці в галузі іміджології виокремлюють такі етапи політичного рекламування:

1. Вивчення ідеологічних і соціопсихологічних настанов громадян щодо іміджу “ідеального” політичного діяча, інституту і т. ін., який сформувався на цьому етапі в суспільній свідомості.
2. Дослідження характеристик іміджу реального кандидата, який сформований (якщо сформований) громадськістю на основі спонтанних, незрежисованих виступів кандидата на телебаченні, радіо, у традиційній пресі — до початку політичної кампанії.
3. Створення (“упаковка”) іміджу кандидата, який можуть “купити” виборці завдяки проведенню рекламної кампанії.
4. Розроблення форм, методів і засобів використання ЗМІ та результатів опитувань у розповсюдженні політичної реклами, базуючись на обраному іміджі.
5. Реалізація (“продаж”) створеного іміджу через засоби масової інформації

Імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється на ґрунті надто специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників. Це поєднання раціональних та ірраціональних чинників впливу на суспільну та індивідуальну свідомість потребує комплексного, системного підходу до вивчення цих проблем на основі використання як наукових методів політологічних і соціопсихологічних досліджень, так і творчих методів, притаманних, скоріше, світу мистецтва.

БЕБИК Валерій Михайлович, доктор політичних наук, професор
Політологія для політика і громадянина. Київ, 2000.

Основні функції іміджу:

номінативна – імідж визначає, виділяє, диференціює особистість політика серед інших, демонструє його відмінні риси, підкреслює переваги;
естетична – імідж покликаний облагородити враження, яке створює на публіку лідер;
адресна – імідж пов’язує політиків і цільову аудиторію, відповідаючи на запит електорату;